Чигиринський полковник-повстанець, який мешкав у Сосниці і чиє прізвище через чверть століття прозвучить у місцевій легенді про «Тараса Бульбу»: історія Карпа Скидана

Літо 1637 року, Черкаси. До ратушного двору під’їжджає реєстровий козацький старший Сава Кононович – призначена Річчю Посполитою голова Війська Запорозького. Його оточує загін повсталих козаків. Ватажок загону, чигиринський полковник Карпо Скидан, особисто бере Кононовича під варту. Це момент, після якого повернення назад уже не буде. За пів року Кумейки, за рік – ординація 1638-го, а за десять – Хмельниччина. Карпо Скидан, який наприкінці 1630-х мешкав у містечку Сосниця на Убіді, увійде в цю історію як людина, чиїми універсалами підіймалось ціле Правобережжя – і чиє прізвище через чверть століття прозвучить у Сосниці вдруге, уже в легенді про місцевого «Тараса Бульбу».

Щоб зрозуміти, чому Скидан підняв руку на реєстрового старшого, треба згадати ординацію 1625 року. Куруківська угода обмежила реєстрове козацтво шістьма тисячами вояків; нереєстрові – «виписчики» – мусили повертатися до панської покори. Польські старости отримували контроль над козацькою старшиною, а православне духовенство втрачало вплив у козацькому середовищі. Друга половина 1630-х – це брусок, який гострить майбутнє повстання. Нереєстрові козаки, селяни Правобережжя, православне міщанство – усі ці групи чекали лідера, здатного повести їх проти Речі Посполитої.

У липні 1637 року такий лідер з’явився. На Запорозькій Січі гетьманом нереєстрового війська обрали Павла Бута – Павлюка. Серед його полковників опинився Карпо Скидан – до того реєстровий чигиринський полковник, який публічно перейшов на бік повстання. Цей перехід був ключовим: Скидан привіз із собою не лише військовий досвід, а й знання, як працює реєстрова адміністрація зсередини. Захоплення Сави Кононовича стало демонстративним сигналом: «старшина, лояльна Польщі, – зрадники, з якими розмовлятимуть як зі зрадниками».

Далі Павлюк доручив Скидану рейд на Переяславщину. З двотисячним загоном полковник рушив підіймати Лівобережжя. Водночас він розсилав універсали – звернення до козаків, селян, міщан і духовенства. Універсали Скидана збереглися в академічних публікаціях. Їхня мова – канцелярська староукраїнська з польськими вкрапленнями, типова для 1630-х. Заклики однозначні: нереєстрові мають повставати, реєстрову старшину, яка співпрацює з поляками, належить «винищити як зрадників», православне духовенство – підтримати. Фактично Скидан був політичним пером Павлюка: гетьман воював, полковник формував громадську думку через письмове слово.

6 (16) грудня 1637 року під селом Кумейки на Черкащині військо Павлюка зустрілося з коронним військом польного гетьмана Миколая Потоцького. Серед польських офіцерів – Стефан Чарнецький і військовий інженер Гійом Левассер де Боплан, автор знаменитих карт України. Повстанці мали до вісімнадцяти тисяч людей проти чотирьох тисяч коронного війська, але реальний удар тримали близько восьми тисяч козаків. Вони побудували класичний козацький табір із возів у шість-дванадцять рядів. Перша, друга, третя польські атаки розбилися об цей табір. Четверта прорвалася: польській артилерії вдалося підірвати козацький порох.

Шимон Окольський, польський хроніст, який був свідком битви, записав слова старих коронних вояків: вони ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці. За різними оцінками, від чотирьох до шести тисяч загиблих козаків і близько трьох тисяч вбитих поляків – одна з найкривавіших битв XVII століття на українських землях. Павлюк і Скидан із невеликим загоном вирвалися з оточення й відійшли до Боровиці. Там на них чекала остаточна катастрофа: під час переговорів Павлюка підступно схопили й відправили до Варшави. 1638 року гетьману відтяли голову на варшавській площі.

Скидан уникнув полону. Навесні 1638-го, коли з Дону на Запоріжжя повернувся Яків Острянин і прийняв булаву, Скидан став його правою рукою. Полковник знову взявся за універсали: його заклики розійшлися Волинню, Поділлям, Покуттям. 25 квітня (5 травня) 1638 року при впадінні річки Голтви у Псел Острянин завдав полякам важкої поразки – з коронного загону, який переправлявся через річку, за реконструкцією Грушевського й Голобуцького, урятувалося лише вісімнадцять вояків. Скидан у цьому бою командував окремим корпусом на правому березі Дніпра, блокуючи підкріплення Потоцькому.

Перемога під Голтвою виявилась тимчасовою. 3 (13) червня 1638 року під Жовнином коронне військо оточило козацький табір. Острянин із частиною полків переправився через Сулу і відійшов на Слобожанщину, під московську протекцію. Командування прийняв Дмитро Гуня, відступивши в урочище Старець – природну фортецю між болотами й Дніпром. Там почалась облога, яка тривала майже півтора місяця.

Саме в цей момент Карпо Скидан зробив свій останній хід. З невеликим загоном він спробував пробитися до Гуні – привести підкріплення. Десь на шляху загін зустрів польські війська і вступив у бій. Скидан був поранений і захоплений. Полонили його реєстрові козаки – ті самі, проти яких він виступив роком раніше. Передали полякам. Далі – страта без знайденої могили. Точна дата і місце невідомі й досі.

Ще у березні 1638-го, коли Скидан був живим, сейм Речі Посполитої ухвалив «Ординацію Війська Запорозького Реєстрового». Реєстр скоротили до шести тисяч. Виборність гетьмана скасували – тепер комісара призначав уряд. Сотники й осавули мусили бути тільки шляхтичами. Козакам заборонили жити поза реєстровими містами – Канівом, Черкасами, Корсунем. Наступні десять років польські джерела назвуть «золотим спокоєм». 1648 року Богдан Хмельницький доведе, що спокою не було. Лідери повстань 1637–1638 – Павлюк, Скидан, Острянин, Гуня – підготували йому і ґрунт, і тексти, і військову школу.

Для Сосниці історія Скиданів має подвійне дно. Карпо – правобережний полковник 1637-го, людина загальноукраїнського масштабу – жив тут лише короткий час наприкінці 1630-х. Його вплив на локальну історію опосередкований. Але через 25 років у Сосниці з’явиться інший Скидан – Яків, полковник Сосницького полку 1663–1664 років, якого поляки захоплять у полон і за наказом короля Яна II Казимира живцем спалять, прив’язавши до сосни між Загребеллям і Спаським. Легенда про «Скиданову сосну» переживе століття. Саме Якова Скидана вважають одним із прототипів Тараса Бульби в Гоголя. У Сосниці сьогодні є вулиця Якова Скидана – у мікрорайоні Покрова.

Чи був Яків сином Карпа? Джерела розходяться. Чернігівське земляцтво і менське краєзнавство впевнено пишуть «Яків Карпович Скидан» – тобто прямий родинний зв’язок. Вікіпедія і низка академічних публікацій називають його «Яковом Пилиповичем», козаком Ірклієвської сотні Кропивнянського полку 1649 року. Суперечність не розв’язана. Але для Сосниці ця версія – навіть як легенда – робить Карпа Скидана своїм. Не просто «козак, який десь тут мешкав», а батько місцевого героя, страченого тут же через чверть століття.

Карпо Скидан не має могили. Яків – має сосну, де його вбили. Двох Скиданів поляки стратили за 26 років – обох без суду, обох зі спалахом ярості, який казав більше за офіційні обвинувачення. Перший писав універсали, якими підіймали Правобережжя. Другий захищав Сосницю від короля, що йшов походом через Чернігівщину. Місто на Убіді лежить між двома їхніми смертями – і у своїй колективній пам’яті тримає обидві.

Джерела

• Карпо Скидан — Вікіпедія
• Кумейківська битва — Вікіпедія
• Повстання Острянина — Вікіпедія
• Жовнинська битва 1638 — Вікіпедія
• Ординація Війська Запорізького 1638
• Універсали полковника Карпа Скидана 1637 — Ізборник
• В. Голобуцький. Запорозьке козацтво
• Яків Скидан — Чернігівське земляцтво
• Полковник, з якого написали Тараса Бульбу — Наша Сосниця

Світлини: Wikimedia Commons (карта Боплана 1648 – public domain, Library of Congress; гравюра Острянина – public domain; мапа Сосницького полку 1648 – CC BY-SA 4.0; Покровська церква у Сосниці – CC BY-SA 3.0; річка Убідь – CC BY-SA 4.0).

P.S. Якщо у вашому родинному архіві збереглися старі світлини Сосниці, Загребелля, Спаського, місцевості «Скиданова сосна» чи будь-які матеріали про козацьку Сосницю – надсилайте нам: @mmedia_addnews_bot