Микола Адаменко. Внесок у літературне життя Сосниччини.
Вчора виповнилося 93 роки з дня народження Миколи Адаменка, письменника, поета, вчителя, уродженця Сосниччини, відомого на Чернігівщині та за її межами.
Щоб більше дізнатися про життя і творчість Миколи Петровича, журналістка ” Місцевих медіа” звернулася до працівників Сосницької публічної бібліотеки.
ДЛЯ ДОВІДКИ. Народився Микола Адаменко 20 грудня 1931 року в селі Загребелля, що на Сосниччині, у простій селянській родині. По закінченню Сосницької школи вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. На третьому курсі за антирадянську націоналістичну діяльність був ув’язнений, відбув у таборах на Уралі чотири роки.
Працював учителем української мови, літератури та музики у Полюшкінській восьмирічній школі Новгород-Сіверського району. Згодом переїхав до Сосниці. У Сосницькій середній школі ім. О.П. Довженка навчав дітей українській мові та літературі.
Перепусткою до Спілки письменників стала перша поетична збірка «Повінь». Згодом побачили світ такі книжки: «Цвіт на морозі», «Прагнення неба», «Я – Українець», «Планета Україна», «Закон-тайга».
Згодом на місцевому рівні були видані поетичні збірки «Довженкова дорога» та «В обіймах Сосниці», повість «На крутосхилі».
У Сосницькій публічній бібліотеці є багато видань письменника. Тому читачі завжди можуть познайомитися з творчістю земляка.
Своїми спогадами про письменника ділиться директорка Сосницького музею Довженка Ольга Ярмуш.
ПРЯМА МОВА:
“Микола Петрович був для мене Високою Людиною! Саме так – із заголовних букв обидва слова.
Мені пощастило познайомитись з цією людиною у свої 20 років, коли працювала на районному радіо. Відтоді для мене Микола Петрович був одним із стовпів, на якому трималась духовна міць нашого містечка. Мудра, добра, самобутня, незламна душею людина, що викувала себе у тяжкі часи української історії, окупованої радянською ідеологією.
Він мислив ширше часу, в якому жив. Були гоніння за українські вірші, концтабір на Уралі, погрози і залякування, зневажливе ставлення як до “ворога народу”. Він все це пережив і мислив майбутнім. Був завжди собою, послідовним, впертим, світлим. До самозречення любив природу, рідну Сосницю, місцеве краєзнавство, чесних людей. До останнього йшов до всіх, хто бажав з ним побачитися, поговорити…
Свого часу Миколу Петровича захоплювала постать Олександра Довженка. Свою дипломну роботу він присвятив дослідженню біографії і творчості режисера. Тож письменник був щирим другом музею Довженка до останніх днів.
Нам бракує його розважливого слова і мудрості, він знайшов би у цей буремний час найбільш потрібні і правильні слова для всіх. Він назавжди з нами!”
Фото з архіву Сосницького музею Довженка
Наталія Кашира, “Місцеві медіа”